Регистрация / Вход

Свежак

Хоробрий воїн, який назавжди залишився молодим

Здавалося б, можна жити, любити, народжувати дітей… Можна, але на жаль не усім. Жорстока війна, про яку більшість населення України знало тільки з розповідей своїх батьків, дідусів і бабусь, або бачило у кінофільмах, наразі вже 8 місяців триває в Україні. Багато справжніх воїнів і захисників Вільнянського краю після оприлюднення вранці 24 лютого жахливих новин про те, що ворог зайняв майже 70% території Запорізької області, відправилися боронити Батьківщину.

У далекому 1993 році у передостанній день жовтня у селі Богатирівка Михайлівської сільської ради народився жвавий хлопчина Артур Матевосян. Так сталося, що коли йому виповнилося два рочки, матері прийшлося залишити маленького Артурчика на виховання своїм батькам, але вона його не забувала та при нагоді поверталася додому, щоб пригорнути до себе синочка. Згодом, коли дідусь з бабусею відійшли у вічний спокій, опікунство над юнаком отримав рідний дядько Олександр, з яким Артур завжди радився та ділився своїми досягненнями. З самого малку хлопчина серед інших дітей виділявся тим, що завжди був готовий прийти на допомогу будь-кому і вважав, що ніколи не можна ображати слабших.

Закінчивши школу, хлопчина пішов навчатися до профтехучилища, де отримав освіту за фахом електрогазозварника. Не вагаючись одразу ж подав документи до Запорізького національного технічного університету, де провчившись 4 роки, мав завершити навчання, бо на той час вже мав дружину і новонародженого синочка. Але Артур не сидів вдома, а почав працювати, щоб була змога утримувати родину. Життя складне, а тому іноді трапляється так, що різні погляди на соціально-побутові питання стають причиною розірвання шлюбних відносин. Артур покинув родину, але завжди піклувався про сина.

У 2019 році молодик знайомиться з прекрасною дівчиною Маргаритою, яка стала для нього найкращою серед інших. Закохана пара майже ні на мить не розлучалася. Маргарита зізнається, що Артур підкорив її серце своєю чесністю та відповідальністю. Він ніколи не мав поганого настрою, а коли Рита через щось засмучувалася, то намагався її якомога швидше розвеселити.

-Мені дуже сподобалось, як Артур ставився до життя – він його любив й намагався іншим на своєму прикладі показати як це можна зробити, - розповідає Маргарита. – А ще я зрозуміла, що він прекрасний та люблячий тато. Ось, наприклад, ми з ним могли прогулюватися чи то в Богатирівці, чи то в Запоріжжі і якщо раптом Артур бачив, що десь поряд ображають дитину, то він обов’язково за неї заступиться. Він дуже любив дітей, а тому в його кишенях завжди знаходилися цукерки для малечі.

З 2018 року Артем працював на заводі «Запоріжсталь» і тому, коли 24 лютого в Україні почалися страшні події, він, не вагаючись, пішов до військкомату щоб відправитися на захист своєї держави. Долаючи ворога спочатку на Харківському напрямку, а потім під містом Бахмут Донецької області, Артур ні на мить не забував про свою кохану. Він навіть запропонував їй одружитися, на що Рита відповіла «так». 16 липня 2022 року в урочистій обстановці створилася нова українська родина.

Перебуваючи на фронті, Артур майже щодня телефонував своїй коханій дружині і вмовляв її не хвилюватися, запевняючи, що все буде добре, що ворог обов’язково буде переможений, а він, Артур, повернеться до неї. Одного дня юнак не зателефонував Риті, також й не прийшло від нього й смс-повідомлення, яке він завжди відправляв, якщо не міг зателефонувати особисто. За декілька днів до дому молодої родини під’їхав автомобіль і двоє військових сповістили сумну новину.

На жаль, хоробре серце справжнього волелюбного воїна зупинило свій рівномірний життєвий хід на початку жовтня. В останню путь Артура проводжала вся Богатирівка та Михайлівка, а також ті хто добре знав юнака. Кажуть, що чоловіки не плачуть, а лише засмучуються. Засмучено проводжали свого побратима товариші по службі, крадькома витираючи скупу чоловічу сльозу. 28 жовтня Артуру Матевосяну мало б виповнитися 29 років …

Вольнянский Край / Видео журнал Вольнянска 2012-2019